Ластівка

Садочок – перший крок до соціалізації

Діти раннього віку мають свої, специфічні, притаманні лише цьому періоду, етапи психологічного та емоційного розвитку.

 Серед них: сенсомоторна діяльність (відчуття та сприйняття), перебільшена властивість процесів збудження над гальмуванням, підвищена емоційність, наслідуваність дорослих, вразливість.

Як показують педагогічні та медичні дослідження, харак­тер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:

• вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10—11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно лег­ше пристосовуються до нових умов життя);
• стан здоров’я та рівень розвитку дитини (здорова, доб­ре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);
• індивідуальні особливості дитини (значною мірою по­ведінка дитини залежить від типу нервової системи);
• рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умовах життя, легше звикають до дитячого закладу);
• досвід спілкування з дорослими та ровесниками (уміння позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).

Враховуючи це, науковці і практики  виділяють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий та безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні.

Друга група – малюки, які адаптуються повільніше й важче. Поведінка таких дітей нестала. Періоди зацікавлення грою змінюються періодами байдужості, вередування. Навички гри та спілкування розвинені недостатньо.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового для себе побуту. Такі діти несамостійні, неконтактні. Сон, апетит – погані, можливо і зовсім відсутні.  Найбільш складна перебудова організму відбувається на початковій фазі адаптації, яка може затягнутися і перейти в дезадаптацію, що може призвести до порушень здоров’я,  поведінки, психіки дитини.

Спостереження показують, що хлопчики 3-5 років гірше переносять розлуку з рідними. А найкраще проходить адаптація у віці після 1 року 6 місяців.

Середній строк адаптації – 7-10 днів в ясельному віці; з 3 років – 2-3 тижні; 5-6 років -1 місяць. Виникнення у дитини стійкого “адаптаційного синдрому” свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Для того, щоб процес адаптації не затягувався, необхідні такі умови:

– підтримувати позитивну установку, бажання йти в садок;

– прислухатись до порад педагогів, якщо дитина відчуває між батьками та вихователем повне розуміння – вона швидше звикає;

– в перші дні рекомендоване короткочасне перебування в групі – 1-2 години;

– наблизити домашній режим до садкового;

– провести всі профілактичні заходи, рекомендовані лікарем;

– утримуватись від шумних масових вистав, щоб зменшити емоційне навантаження;

– навчати навичкам самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок)

Правильна поведінка рідних в період адаптації:

– говорити дитині, що вона вже доросла,

– не залишати надовго – на цілий день в групі.

– погуляти після відвідування на майданчику садка,

-давати із собою улюблені іграшки,

– повідомляти вихователя про особливі звички дитини,

– довіряти працівникам установи,

– придумати ритуал “прощання” і обіграти вдома,

– зустрічати дитину з посмішкою,

– розповідати дитині якомога більше доброго про садок,

– підтримувати самостійність дитини вдома.

Чого не потрібно робити:

– негативно відгукуватись про спеціалістів закладу,

– наказувати вдома дитину за капризи в садку,

– виявляти тривогу, неспокій, плакати з приводу важкого звикання малюка,

– забороняти контакти з іншими дітьми,

– залякувати дитину дитячим садком.

Ознаки позитивної адаптації дитини в садку – хороший апетит, спокійний сон, адекватна реакція на діяльність з вихователем, бажання спілкуватись з дітьми, іти в групу, нормальний емоційний стан.

У тому випадку, коли дитина не справляється із завданням адаптації до нових умов, ми можемо спостерігати симптоми важкої адаптації. До них відносяться:

• порушення позитивного емоційного стану дитини;
• дитина багато плаче, прагне до емоційного контакту з дорослими або, навпаки, роздратовано відмовляється від нього;
• дитина випробовує складнощі зі встановленням контакту з іншими дітьми;
• порушення апетиту;
• порушення сну;
• хворобливо протікає розлука з рідними;
• знижується загальна активність;
• загальний пригнічений стан.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, і невміння гратись, і несформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – це відсутність досвіду спілкування з однолітками та дорослими.

Основні етапи (фази) перебігу адаптації дитини до умов дитячого садка

«Шторм» – у відповідь на комплекс нових впливів усі системи організму дитини відповідають бурхливою реакцією і значним на­пруженням. Підвищуються збудливість, тривож­ність, можливе збільшення агресивності або заглиблення у себе. Погані сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна буря триває від 2-3 днів до 1 -2 місяців (в окремих дітей).

«Шторм ущухає» – період несталого пристосування, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакцій на зовнішні впли­ви. Дитина продовжує приглядатися до нового оточення, робить спроби долучитися до спіль­ної діяльності, стає більш активною, зацікавле­ною, врівноваженою. Цей період триваліший, ніж перший, – від 1 тижня до 2—3 місяців.

«Штиль» — період відносно сталого при­стосування. Організм віднаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умо­ви життя, режим дня, спілкування. Дитина по­чинає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати реальну участь у заняттях. Зменшується захворюваність, ста­білізуються сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2—3 тижнів до півроку.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ

1. Розкажіть дитині, що таке дитячий садок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб малюк пішов до садочка. Заведіть його туди, щоб він представляв, що це таке.

2. Коли ви йдете повз дитячий садок, з радістю нагадуйте дитині про те, як йому пощастило – він зможе сюди ходити. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка, що пишаєтеся своєю дитиною, – адже його прийняли в дитячий садок.

3. Поговоріть з малюком, як з дорослим. Поясніть, що він буде ходити в садок, де багато дітей, з якими можна грати, і багато нових і цікавих іграшок.

4. Розкажіть йому, що дорослі, з якими він там зустрінеться, будуть грати, співати й танцювати з ним, читати йому книжки, розповідати казки і завжди у всьому допоможуть.

5. Скажіть, що тепер вранці вся родина буде відправлятися на роботу: тато – у свій офіс, мама – у свій, старший брат або сестра – до школи, а він – у дитячий садок, а після роботи мама або тато прийдуть за ним і заберуть додому.

6. Ознайомтеся з майбутньою вихователькою. Обов’язково скажіть вихователю, а краще залиште йому письмову пам’ятку, де перерахуйте: нелюбимі страви, продукти і ліки, що викликають алергію; щеплення, від яких у дитини медичний відвід; номери телефонів для зв’язку з вами в екстрених випадках.

7. Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності, він буде там робити. Чим докладніше буде ваша розповідь – тим спокійніше і впевненіше почуватиме себе ваш малюк. Коли дитина бачить, що очікувана подія відбувається так, як було йому заздалегідь “обіцяно”, – він відчуває себе впевненіше.

8. Поступово підлаштуйте режим дня дитини подібний до режиму дня у дитячому садку, особливо якщо це стосується раннього вставання – не пізніше восьмої години ранку. Після обіду ваш малюк повинен спати не менше однієї години або хоча б полежати з книгою або з іграшкою. Підготуватися до сну слід не пізніше 21 години.

9. Корисно навчити користуватися горщиком. Відучити його від їжі із пляшечки з соскою. Постарайтеся навчити малюка самостійно їсти ложкою і пити з чашки.

10. Поговоріть з дитиною про труднощі, які можуть виникнути у нього в дитячому садку. Обговоріть, до кого в цьому випадку він зможе звернутися по допомогу, і як він це зробить. Наприклад: “Якщо ти захочеш пити, підійди до вихователя і скажи:” Я хочу пити “, і вихователь дасть тобі води. Якщо захочеш в туалет, скажи про це вихователям”.

11. Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на його першу вимогу і так, як він хоче. Поясніть, що в групі буде багато дітей і іноді йому доведеться почекати своєї черги. Ви можете сказати малюкові: “Вихователь не зможе допомогти одягтися відразу всім дітям, тому тобі доведеться трохи почекати”.

12. Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них на ім’я, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.

13. Ознайомтеся з іншими батьками та їхніми дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашого малюка на ім’я. Запитуйте  малюка про нових друзів.

14. Вводити дитини в нову ситуацію треба поступово. У перші дні побудьте з ним якийсь час в дитячому садку, не йдіть відразу. А, прощаючись, обов’язково скажіть, що повернетеся за ним. Як правило, багато дітей через кілька днів звикають до нових умов.

15. Коли ваш син або дочка вперше відправляться в садок, не забудьте дати йому з собою свою іграшку (якщо це можливо): звична тепла річ, що пахне будинком, буде діяти на малюка заспокійливо, це для нього частинка дому, частинка безпеки.

16. Не забудьте так розпланувати свій час, щоб повністю звільнити собі декілька тижнів, щоб зі свого боку допомогти дитині плавно пройти адаптацію в садку.

17. На перших порах намагайтеся приділяти своїй дитині потрійну увагу вдома і на прогулянках, нагадуйте ввечері йому про садок, про дітей, про виховательку. Найголовніше – не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитину своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи. Якщо у мами не виходить бути витриманою, краще довірити татові відвести дитину в садок.

18. Постарайтеся бути терпимими в період адаптації дитини до дитячого садочку, не шкодуйте часу на емоційно-особистісне спілкування з дитиною, заохочуйте відвідування дитячого садка дитиною. Пам’ятайте, що дитячий садок – це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.

ПРИЙОМИ, ЩО ПОЛЕГШУЮТЬ ДИТИНІ РАНКОВІ ПРОЩАННЯ

• Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.
• Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам’ятну річ, що нагадуватиме про вас і про те, як сильно ви його любите.
• Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона довіряла вам.
• Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.
• Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.
• Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

Маленькі принци та принцеси

ХЛОПЧИКИ І ДІВЧАТКА – ТАКІ РІЗНІ І ВОДНОЧАС ТАКІ СХОЖІ. ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ

Дитина-меланхолік

У поведінці меланхоліка багато незрозумілого, але вона випливає з його внутрішнього світу. Коли він не грає, то частіше буває замисленим і сумним. Якщо турбується, плаче довго і гірко. Досить важко включається в ігри інших дітей, але, здолавши себе, здатний відчути радість і задоволення.

Лякається чужих людей і однолітків, але з тими, кого любить, добрий, м’який, відкритий і довірливий. Часто занадто розсудливий, поводиться і міркує, як «маленький дорослий».

Любить усамітнюватися, не грає в «грубі» ігри. Розбірливий в їжі, швидко втомлюється, важко переключається на інший вид діяльності. Засинає пізно, в ліжку любить міркувати і фантазувати. Вранці прокидається в похмурому настрої. Любить тепло, боїться спорту. Така дитина вимагає багато турботи і дуже потребує розуміння. Батьки й вихователі повинні знати, що наголошення на багатьох проблемах є неприйнятним для дитини-меланхоліка, оскільки вона довго фіксується на цьому і переживає. У дитини повинна бути люди­на (батько, бабуся, дідусь, сестра), зрештою, домашня тварина, якій вона могла би довіритися повністю, щоб отримувати від неї тепло та увагу.

Дитина-меланхолік замкнена, нерішуча й дуже недовірлива. Вона рідко виявляє приємні емоції. Ця дитина — природжений песиміст і постійно чимось незадоволена. Часто ниє, хникає або кричить на повний голос. Меланхолік постійно вимагає уваги до своєї персони і проявляє невдоволення, якщо його просять пограти самостійно. Дитина-меланхолік не любить жодних нововведень. Зміну режиму дня, появу в її оточенні нових людей і навіть уведення нової ‘їжі вона сприймає насто­рожено, їй потрібен час, щоб звикнути до змін і прийняти їх як належне. Вона тяжко засвоює нову інформацію і швидко втомлюється.

Меланхоліку дитячий колектив не потрібен. Він цілком комфортно відчуває себе вдома в оточенні дорослих, які готові задовольняти всі його примхи. Тому, чим пізніше така дитина піде в садок, тим краще. Але взагалі уникати дитячого садка і до школи сидіти вдома не варто. Бажано, щоб дитина-меланхолік до школи отримала досвід спілкування з однолітками і вихователями (не розраховуючи на маму, яка завжди поруч).

Протестувати проти походу в дитячий садок меланхолік зазвичай починає ще з вечора. А коли мама вранці нарешті звільняється з його причіпливих обіймів, він може «мстити» вихователям й іншим дітям за те, що мама все ж таки наполягла на своєму і пішла на роботу. Меланхолік відмовлятиметься засинати і заважатиме іншим дітлахам у тиху годину.

На меланхоліка не можна тиснути і силоміць вести його в садок. Будь-які категоричні звертання і негативні оцінки провокують зниження його активності, зводять нанівець і без того мляві дії з його боку. З таким малюком треба обговорювати майбутні події, акцентуючи увагу на позитивних сторонах. Завдання батьків — зацікавити дитину майбутніми змінами. Потрібно розповідати дитині, як цікаво ходити в садок. На крайній випадок батькам можна укласти з меланхоліком мирну домовленість: «Ти не плачеш уранці та йдеш до садочка, а у вихідні ми підемо кататися на каруселі» (можливі будь-які варіанти залежно від уподобань малюка). У спільних заняттях краще використовувати малювання, ліплення, конструювання, м’які ігри, не пропонуючи змагання.

Дитина-флегматик

Повільний мовчун, повненький, спокійний. Любить декілька іграшок, мало фантазує, грає спокійно. Мало рухається, полюбляє поспати, засинає легко, встає пізно, їсть багато, в їжі нерозбірливий. Ретельно складає іграшки, одяг, любить порядок і добротність в усьому: п’є лише зі своєї чашки, їсть лише своєю ложкою, в садку грає своєю іграшкою. Якщо щось не так, може добиватися свого з майже холеричною енергією. Розмовляє повільно, з паузами, терпіти не може ігри, де треба виявляти прудкість, вправність. Це «надійна» дитина, слухняна й пунктуальна. Самостійно ухвалювати рішення флегматикові важко, тому він спокійно віддає право вибору іншому. Знає багато віршів і пісень, нового не любить, а із задоволенням пригадує вже відоме. Для інших дітей він нудний і ледачий, вони не запрошують його у свої активні ігри, але залюбки грають з ним у традиційні рольові ігри (лікар, доньки-матері). Він схоплює і запам’ятовує нові правила та інформацію повільно, але надовго, рідко помиляється.

З такою дитиною батьки зазвичай не знають проблем. Вона багато спить, уміє грати сама, рідко влаштовує батькам істерики і практично не вимагає до себе уваги. Дитина-флегматик завжди стримана і розсудлива. Вона рідко проявляє зацікавленість й ініціативу. Створюється враження, що вона ніби пливе за течією. Флегматик полюбляє спокійні ігри і прагне завжди триматися в тіні. Він довго адаптується до дитячого садка, але відкрито не виражає своїх емоцій. Флегматику все одно де перебувати – у садку або вдома, але адаптація до дитячого садка для нього найбільш безболісно минає у 2—3 роки. У цьому віці дитячий колектив ще не сформувався, тож флегматику буде простіше вписатися в нове коло спілкування.

Адаптуючись до дитячого садка, дитина-флегматик занурюється в себе. Вона уникає спілкування з однолітками і не йде на контакт з вихователем. Вона може цілий день просидіти сама в куточку або біля вікна. Флегматик рідко плаче вранці, коли мама йде, і не виявляє особливої радості, коли його забирають додому. Але при цьому садок довгий час залишається для нього чужим місцем, а не «другою домівкою». Дитина-флегматик може цілий день терпіти або «ходити» в штани, хоча вже давно вміє користуватися горщиком і туалетом. Таким чином, вона демонструє, що садок для неї — чужа територія.

Вихователі рідко скаржаться на таких дітей. Флегматик не плаче і не вередує. Але він не менше, ніж інші дітлахи, потребує уваги. Йому необхідна присутність поруч чогось рідного і знайомого. Варто, якщо це можливо, купити для дитячого садка такий же горщик або сидіння на унітаз, як удома, красиву постільну білизну і піжаму. Тоді флегматикові буде простіше звикнути до нової обстановки.

Батьків непокоїть знебарвленість емоційного світу дитини, деяка байдужість і нездатність співпереживати. У заняттях з флегматиком рекомендуються вправи на розвиток творчої фантазії, заняття музикою, вишиванням, ліпленням, малюванням. Дитину потрібно загартовувати, квапити під час їжі, не давати багато солодкого. У грі не потрібно залишати дитину на самоті, потрібно частіше спонукати її до дії, зацікавлювати. Не варто настирливо проявляти свою любов до дитини-флегматика. Навпаки, байдужість дорослого діятиме на нього так, що він прагнутиме до подолання власної байдужості, завоювання любові, особливо якщо це батьки чи симпатичний одноліток.

Дитина-холерик

Спокійною цю дитину ніяк не назвеш. Вона легко збуджується і довго не може заспокоїтися. Холерик віддає перевагу галасливим іграм, пустощам і постійно потребує глядачів. Із раннього дитинства він уміє працювати на публіку. Холерик часто провокує конфліктні ситуації з однолітками й вихователями. Він легко звикає до нових людей і нової обстановки. Але всі непередбачені ситуації сприймає дуже гостро. Він швидко схоплює нову інформацію і так само швидко її забуває. Дитина завжди знає, чого хоче, наполеглива, рішуча, хоробра, їй подобається ризик, відчайдушні історії і пригоди. Тяжко йде на компроміс, не прислухається до думки інших. Вона надмірно самостійна, щоб добитися свого, запальна й агресивна. У її поведінці багато що залежить від волі: багато чого може добитися сама, не звертаючи уваги на синці та подряпини. Спить мало, прокидається рано. У їжі нерозбірлива, любить «хапати шматки». У її вчинках часто відсутній елемент обдумування, вона імпульсивна, схильна до спалахів гніву, забіяка і крикун, але потім може принишкнути і стати «золотою дитиною». Грає в грубі, поривчасті ігри, час­то конфліктує з однолітками. У спілкуванні з дитиною-холериком необхідно бути терплячим і спокійним.

Потреба в дитячому колективі у холерика з’являється в 3-4 роки. До речі, для нього це оптимальний вік для звикання до дитячого садка. У цьому віці дитина вже знайома з певними нормами поведінки, й у неї з’являється стримуючий фактор. У 3-4 роки холерику буде найлегше навчитися відповідати за свої вчинки і гармонійно вписатися в дитячий колектив.

Адаптуючись до дитячого садка, холерик проявлятиме ще більшу активність і задиристість — таким чином він намагається зняти нервове збудження і звикнути до розлуки з мамою. Дитина-холерик виступає ініціатором усіх дитячих пустощів.

Під час занять з холериками рекомендуються рухливі ігри, змагання, спортивні вправи, корисне плавання, стрибки на батуті, ритмічні танці. Такій дитині потрібен великий життєвий простір, тому доцільно організовувати з нею виїзди на природу, походи. В іграх бажано передбачити можливість програшу дитини і показувати їй, що часто, перш ніж щось зробити, непогано було б і подумати. Висловлювати якісь зауваження дитині краще після того, як вона заспокоїться, можливо, навіть через день, завжди пояснюючи наслідки її вчинку. У жодному випадку не потрібно соромити дитину при інших дітях! Можливо, вона і сама би хотіла навчитися тримати себе в руках, тому зрозумійте її та допоможіть!

Не лайте дитину за її пустотливість. Вона й сама розуміє, що поводиться неправильно, але нічого не може із собою зробити. Завдання вихователів і батьків — скерувати енергію дитини, що б’є через край, у мирне русло.

Дитина-сангвінік

Така дитина вертка і рухлива. Сльози з’являються миттєво, але вона швидко втішається та переключається з одного заняття на інше. Батьків часто непокоїть її незібраність, неуважність, несерйозність, неакуратність, але, попри все, дитина приємна в спілкуванні, заводій, вигадник, фантазер. Засинає легко і швидко, так само легко і рано прокидається.

В іграх любить лазити, повзати, розгойдуватися, бігати. Бути непостійним — не вада, а властивість сангвініка. Такі діти миролюбні, не пам’ятають зла, добрі та нежадібні.

Дитина-сангвінік весела, життєрадісна, спритна і товариська. Ігри і повсякденне життя цієї дитини повинні бути рухливими, вимоги до спокою і врівноваженості треба узгоджувати з урахуванням особливостей її темпераменту. Дитина-сангвінік може навчитися утримувати увагу з допомогою дорослого, якщо дорослий приділяє їй багато уваги під час спільних занять.

Це найбільш «відповідний» для дитячого садка темперамент. Дитина неймовірно зацікавлена і постійно потребує нових вражень. Дитина-сангвінік виявляє величезну цікавість до всього, що її оточує. Вона чудово сходиться з однолітками, швидко адаптується в незнайомому місці й миттєво засвоює нову інформацію, її жвава мова рясніє новими словами і супроводжується імпульсивними жестами. Дитина-сангвінік не злопам’ятна — вона швидко прощає і забуває образу. Сангвініки — природжені лідери і заводії. Однак, захопившись якою-небудь справою, маля не може правильно розрахувати сили, тому швидко втомлюється і часто змінює на­бридлі заняття.

Як тільки дитина-сангвінік помічає, що довкола є діти,— вона відразу потребує спілкування з ними. Сангвініки володіють природженою готовністю до дитячого садка. Тому, чим раніше віддати таку дитину в колектив, тим краще буде для всіх.

Спочатку сангвінік з радістю йтиме до дитячого садка. Але він швидко втомлюється від одноманітності, і тільки-но йому стане нудно ходити до дитячого садка, він обов’язково продемонструє своє невдоволення.

Ліплення, малювання, музика, танці, фізкультура, розвивальні ігри підуть малюку на користь. Дитина-сангвінік буде із задоволенням ходити в дитячий садок лише в тому випадку, якщо їй там буде цікаво.

Таким чином, темперамент — передусім те, що дано природою, а природа, як відомо, рідко помиляється. У кожному типі темпераменту є багато позитивного, у кожної дитини є запас якостей і властивостей, що допомагають їй зберегти свою індивідуальність і неповторність, своє власне «Я». Але в кожної дитини превалює, має найбільший прояв один або два типи темпераменту.

Дитина-глядач

Її основний канал сприйняття – зір. Вона із задоволенням розглядає книжки, картинки, полюбляє дивитися телевізор. Від уваги глядача не вислизне жодна дрібниця. Водночас вона швидко втомлюється від одноманітності, їй потрібна постійна зміна кадрів і нові візуальні враження. Під час прогулянки вона може обійти декілька дитячих майданчиків і на кожному пограти всього декілька хвилин.

Дитина-глядач часто «не чує» звернених до неї питань, якщо вони не підкріплені візуальними враженнями. Глядач не боїться нових людей, але при цьому не йде на контакт з незнайомими людьми. Він може, наприклад, уважно роздивлятися чужу тітоньку. Але, як тільки тіточка помітить дитину і поставить просте запитання, дитина може сховатися за маму, збентежитись або щось тихо пробубоніти собі під ніс.

Інтерес до дитячого колективу у глядача з’являється в 3-4 роки. Але адаптація до садка у нього найлегше проходить у два роки. Чим старшою стає дитина, тим складніше їй буде подолати збентеженість, вписуючись у новий колектив.

Глядач лякається, коли увага оточуючих спрямована на нього. Він буде із зацікавленістю заглядати в групу. Але при цьому боятиметься широко відчинити двері й зайти туди. Діти цього типу часто прохають маму подовгу не йти і посидіти разом з ними.

Дитині потрібен час, щоб звикнути до нових обличь і уважно розглянути все довкола. Таку дитину краще приводити першою, щоб у неї був час до приходу інших дітей роздивитися все довкола, тому бажано, щоб спочатку до приходу всіх дітей групи мама залишалася з малюком. У присутності мами дитині буде простіше звикнути до дітей і подолати зніяковілість.

Дитина-слухач

Вона засвоює інформацію з допомогою слухання. У ранньому дитинстві слухач віддає перевагу музичним іграшкам, полюбляє слухати казки і пісеньки. Діти такого типу дещо пізніше за однолітків починають говорити. Слухач, як губка, всмоктує нову інформацію і мовчить, а потім дивує дорослих правильною вимовою. Він має величезний словниковий запас і добру пам’ять на імена і факти. Ставлячи запитання, ця дитина завжди вислуховує відповідь до кінця. При цьому її не задовольняють короткі від­повіді типу «так — ні».

Слухача бажано віддавати в дитячий садок у 5—6 років. У цьому віці йому вже цікаво слухати не лише дорослих, але й однолітків. У ранньому віці слухач не потребує дитячого колективу, і йому буде важче переживати розлуку з батьками.

Дитині-слухачеві необхідно, щоб з нею постійно розмовляли і пояснювали все, що відбувається довкола. При цьому вона соромиться заважати незнайомим людям (виховательці, няні) питаннями і тихо чекає, доки її помітять. У результаті вона може цілий день провести, сподіваючись, що на неї звернуть увагу.

Вихователю і батькам потрібно навчити малюка слухати не лише дорослих, але і дітей. Для цього інколи потрібно запитувати у нього, що говорили інші дітлахи. Зазвичай спочатку діти ігнорують одне одного і прислухаються лише до слів дорослих. Та, зрозумівши, що однолітки набагато цікавіші оповідачі, ніж дорослі, слухач буде із задоволенням ходити в садок.

Дитина-оратор

Оратор пізнає світ через спілкування. Ця дитина постійно щось гово­рить. Батькам інколи здається, що вона взагалі ані на секунду не замовкає. При цьому малюк не стане щось бубоніти собі під ніс. Як справжньому ораторові йому потрібні слухачі, яких він обов’язково знайде. Він легко йде на контакт з усіма навкруги. Оратор рідко збентежується, відповідаючи на запитання дорослих. У цієї дитини з будь-якого приводу є своя точка зору, яку вона обов’язково повідомить.

В оратора потреба в дитячому колективі з ‘являється приблизно в 3—4 ро­ки. Саме в цьому віці діти починають спілкуватися одне з одним. І оратор легко привертає до себе увагу однолітків.

Ораторові важко мовчати, а в дитячому садку йому перший час ні з ким поговорити. У виховательки немає часу слухати його розповіді, а дітлахи цілком захоплені своїми емоціями.

Батькам увечері бажано питати в оратора, чим він займався в дитячому садку, не перебивати його. Якщо дитина цілий день мовчала, їй необхідно виговоритися. Дитина повинна відчувати, що батькам, дорослим дійсно цікаво почути докладну розповідь про події минулого дня. Якщо дитина знатиме, що увечері знайде вдячних слухачів в особі мами і тата, то їй буде простіше пережити розлуку. Вихователеві потрібно активно залучати оратора до підготовки й участі у проведенні всіляких свят.

Дитина-діяч

Діяч весь час зайнятий якоюсь важливою справою. Дитина-діяч не може спокійно сидіти й спостерігати за чимось, їй треба бути активним учасником того, що відбувається довкола неї. Діти цього типу багато рухаються, а під час розмови активно жестикулюють. Діячі часто випереджають однолітків у фізичному розвитку. Але при цьому відстають у тих галузях, де потрібна посидючість і терпіння.

Діяч від самого народження потребує колективу однодумців. У1,5—2 ро­ки такій дитині вже час відвідувати дитячий садок.

Дитина-діяч, зазвичай із задоволенням йде в дитячий садок, але через деякий час її азарт може зникнути. І коли інша дітвора вже адаптується і перестає плакати вранці, діяч категорично відмовляється йти в садок і влаштовує істерики. Скоріше, тут справа в тому, що йому стає нудно. Він не знає, чим ще зайнятися в дитячому садку: з усіма іграшками він уже пограв.

Діти цього типу адаптуються до нових умов переважно через безпосередню участь й активні дії. Діячам потрібне спокійне оточення і можливість руху. Вихователеві можна регулярно давати такій дитині «відповідальні» доручення. Нехай малюк допоможе розставити іграшки, заправити ліжечка або прибрати зі столу.

Я і мій малюк

Емоційне благополуччя — одна з базових якостей життя людини, важлива умова збереження фізичного та психічного здоров’я. Його фундамент закладається в дитячому віці та є необхідною умовою розвитку дитини.

Емоційне благополуччя — базове почуття емоційного комфорту, що забезпечує довіру й активне ставлення до світу. Воно проявляється в переважному позитивному тлі настрою, у стилі переживання результатів дій, успіхів і невдач, у розвитку пізнавальної мотивації, у ставленні до оцінки дорослого, у розвитку самоконтролю, переживанні сімейної ситуації. Забезпечується емоційне благополуччя проявом турботи дорослого й демонстрацією дитині свого позитивно-емоційного ставлення до неї.

Чеський психолог Зденек Матейчик пише, що «…родина — це середовище, в якому задовольняється фундаментальна потреба маленької дитини бути прийнятою всерйоз і бути шанованою».

Саме в родині задовольняються природні потреби дитини-дошкільника:

•  у любові та прийнятті;
•  у розумінні й повазі;
•  у довірі до навколишнього світу;
•  у нових враженнях;
•  у самостійності;
•  чітко дотримуватися несуперечливих правил;
•  у ритмічній організації життя.

Способи задоволення емоційних потреб дитини:

•  контакт очей,
•  тілесний контакт;
•  пильна увага;
•  дисципліна, режим;
•  приклад дорослих;
•  забезпечення самостійності.

Щоб знати, чи комфортно почувається дитина, потрібно вміти розрізняти прояви емоційного благополуччя й неблагополуччя. Докладніше розглянемо свідчення емоційного благополуччя або неблагополуччя дитини.

Емоційне благополуччя дитини виражається в таких її рисах:

• «довіра до світу»;
• здатність проявляти гуманні почуття;
• уміння співпереживати й відчувати стан іншої людини;
• наявність позитивних емоцій і почуття гумору.
• здатність і потреба в тілесному контакті;
• почуття подиву;
• варіативність поведінки;
• здатність до позитивного підкріплення себе та власних дій;
• упевненість у собі;
• уміння знаходити спільну мову з іншими людьми.

Риси, що сигналізують про емоційне неблагополуччя дитини:

• схильність ображатися;
• вразливість;
• жадібність, егоїзм;
• страхи, тривожність;
• агресія, жорстокість;
• некерованість;
• замкнутість;
• байдужість, відсутність інтересу до будь-чого.

Спокійна і врівноважена мати насолоджується, спілкуючись із дитиною. Вони близькі, але мама не обмежує свободу рухів дитини. Мати почувається здатною відволікти свою увагу від дитини, і водночас вона весь час із дитиною.

Гармонійний тип батька характеризується такими якостями: доступністю, участю у спільній діяльності (прямі контакти, догляд за дитиною), відповідальністю, інформованістю про все, що стосується дитини (здоров’я, навчання, захоплення, місцеперебування, бажання, потреби).

Емоційне благополуччя забезпечується проявом турботи дорослого й демонстрацією дитині свого позитивно-емоційного ставлення до неї. Дотримання батьками певних нескладних правил сприяє створенню атмосфери емоційного благополуччя дитини в родині:

• прийняття дитини з її позитивними і не­гативними якостями;
• створення в родині безпечної атмосфери, наповненої позитивними емоціями;
• заохочення та стимуляція розвитку всіх здібностей дитини;
• варіювання дорослими власних страте­гій поведінки залежно від віку й поведінки ди­тини, включаючи форми заохочень і обмежень;
• включення в дитяче життя;
• підтримка успіхів дитини;
• вираження своїх почуттів: ділитися по­чуттями — значить довіряти;
• вирішення конфліктів конструктивними способами;
• використання в повсякденному спілку­ванні привітних фраз;
• прояв любові у вигляді фізичних дотор­ків: обіймати слід не менше 4, а краще – 8 ра­зів щодня.

І потрібно просто любити дитину!

ЕМОЦІЙНИЙ РОЗВИТОК ДОШКІЛЬНИКА

МОЛОДШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

Почуття яскраво виражені та ситуативні. Діти легко переймаються емоціями інших. Вони не тільки несвідомо переймаються почуттями інших, а й можуть їх помітити, особливо в близьких людей, звернути на них увагу. Характерна підвищена чутливість до тону, настрою і ставленню до себе оточуючих. Формуються моральні й інтелектуальні емоції дітей. Діти переживають гордість за виконане доручення, за дії, що схвалюються дорослими. Починають розуміти, що можна, а чого не слід робити. Характерним є те, що діти соромляться лише дорослих і сором виникає тільки в конкретній, реальній ситуації.

Загалом діти досить імпульсивні, емоції легко виникають і швидко минають.

Діти цього віку можуть тривалий час розглядати те, що їх зацікавило, спостерігати явища та об’єкти природи, що свідчить про формування їх загального інтересу до пізнання світу.

СЕРЕДНІЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

Почуття дитини стають дедалі стійкішими. Продовжується розвиток моральних почуттів. Дитина здатна співчувати іншим і робить це вже не за вказівкою дорослого, а спонтанно, самостійно. З’являється бажання бути корисним дорослому. Ставлення до однолітків із нейтрального перетворюється на дружелюбне.

Формуються естетичні почуття. Підвищується здатність емоційно відгукуватися на зміст літературних і музичних творів. Під час прослуховування літературних творів сприймаються, перш за все, яскраві зображувальні мовленнєві засоби. Красивим вважається все те, що зрозуміле дитині, ймовірне, моральне (позитивні герої казок завжди красиві).

СТАРШИЙ ДОШКІЛЬНИЙ ВІК

Діти цього віку більш стримані та менш образливі. У 6 років вони можуть приховувати страх, агресію, сльози. Засвоюють «мову» почуттів: міміку, жести, пози, інтонації голосу тощо. Відбувається подальша диференціація почуттів. Тепер вже діти здатні відчувати гордість, жалість, ревнощі, заздрощі. У ставленні до дітей інших вікових категорій виникає специфічне почуття «дорослішості».

Сильні переживання в дітей можуть викликати непорозуміння з дорослими й однолітками. Іншими джерелами почуттів є краса природи, речей, витвори мистецтва

Діти 5 років можуть обмежувати свої бажання, долати перешкоди, правильно оцінювати результати власних дій. У 6 років дитина може підкоряти свою увагу вимогам дорослого та усвідомлювати цю необхідність. Розвивається здатність передбачати наслідки дій. Формуються почуття відповідальності за свою поведінку, елементи самоконтролю. Дитина підпорядковує свої дії меті, але привабливі обставини можуть відвернути її увагу від намірів. Здатність наслідувати позитивний еталон поведінки краще реалізується за присутності дорослого.

Контролювання власної поведінки стає більш тривалим і стійким. Упродовж старшого дошкільного віку дитина набуває здатності довільно керувати пізнавальними процесами, однак це управління відбувається досить важко.

ЯК ПРИБОРКАТИ ГНІВ?

ЩО МОЖЕ СТАТИ ПРИЧИНОЮ ФОРМУВАННЯ ДИТЯЧОЇ АГРЕСІЇ?

• Взаємовідносини у сім’ї. Дитина навчається поведінці і формі відносин, які є в родині і ця поведінка збережеться і в підлітковому віці, і в дорослому житті. Якщо в сім’ї прийнято підвищувати голос та ображати то дитина навчиться цим формам відносин та буде їх копіювати.
• Приклади ЗМІ, фільми, мультики, передачі або шоу агресивного змісту ведуть до порушення агресії (навіть пасивний їх перегляд). Крім того, герої фільмів часто агресивні і якщо дитина захоче наслідувати “свого героя”, то буде поводити себе агресивно.
• Взаємини з однолітками. Діти засвоюють різні моделі поведінки під час взаємодії з іншими дітьми. Якщо в дитячому садку хтось ображає вашого малюка, то він може “взяти на озброєння” даний спосіб спілкування, якщо вважатиме що “так прийнято” або, що так він захистить себе від інших.
• Бажання привернути увагу. Діти, які не мають досвіду і достатньо ресурсів для того, щоб бути першими, несвідомо використовують до будь-які способи, щоб отримати свою порцію уваги, нехай навіть негативну, і для них це краще, комфортніше, ніж залишатися непоміченими. 
• Бажання володарювати. Дитина перевіряє тих, хто її оточує, хто ж насправді контролює ситуацію. І кидає дорослим виклик: «Ти мені нічого не зробиш»! У подібному випадку не йдіть на принцип – він лише «заводить» малюка і є показником безпорадності та слабкості дорослих.
• Намагання втекти від невдачі. Діти відмовляються брати участь у будь-якій діяльності, не прагнуть до успіху і досягнень. Вони втратили віру в себе, тому і почувають себе дискомфортно. Батьки мають бути дуже терплячими, підтримувати і стимулювати найменший успіх дитини.

ЧИМ МОЖУТЬ ДОПОМОГТИ БАТЬКИ?

• Не сваріть дитину за те, що вона посміла гніватися на Вас. Навпаки, поставтеся до її обурення з розумінням й повагою: допоможіть їй усвідомити і сформулювати свої претензії. Коли емоції вщухнуть, розкажіть дитині про те, як Ви переживали, коли вона виявляла свій гнів. Знайдіть разом із нею вдалу форму висловлювання претензій.
• Поспостерігайте за собою. Дуже часто ми самі придушуємо своє роздратування, терпимо його доти, доки воно не вибухне, як вулкан. Набагато легше й корисніше вчасно помітити своє незадоволення і проявити його так, щоб не принизити дитину, не звинуватити, а просто виявити своє незадоволення.
• Вчіть дитину розуміти себе та інших. Якщо дитина навчиться усвідомлювати свої почуття й почуття інших, вона зможе свідомо обирати мирні форми боротьби і захисту.
  • Часто трапляються моменти, коли дитині просто необхідно виплеснути агресію, яка назбиралася чи від образи, розчарування, чи то через стрибки настрою, через будь-які стресові чинники, хворобу, як відповідь на реакцію, на довгу розлуку. При придушенні агресії стрес буде діяти згубно на багато функцій організму і на психіку.
  • Підберіть кілька методів, варіантів можливої поведінки, щоб допомогти дитині безпечно вилити свою агресію: копнути ногою м’яч; намалювати якусь «бяку» і порвати цей негативний малюнок або ж навіть демонстративно викинути його у смітник чи спустити в туалет; викричатися. Навіть зробіть це разом з дитиною і ви відчуєте, як це допомагає.

Навчитися „приборкувати” гнів допоможуть  спеціальні методики і вправи

1. Кривляйтеся з малюком перед дзеркалом.

Зображуйте різноманітні емоції. Зверніть особливу увагу на міміку розгніваної людини.

2. Намалюйте з дитиною забороняючий знак „СТОП” і домовтеся: тільки-но малюк відчує, що починає сердитися, то дістає цей знак і каже вголос чи про себе „Стоп!”. Ви теж можете спробувати цей знак для опанування свого гніву. Використання даної методики потребує тренування протягом декількох днів, щоб закріпити навичку,

3. Візьміть у руки якийсь предмет(іграшку, книгу). Завдання дитини – умовити вас віддати це їй. Гру можна ускладнити: дитина просить тільки за допомогою міміки, жестів, але без слів. Можна помінятися місцями – ви просите дитину. Після закінчення гри обговоріть, як легше просити, які прийоми і дії вплинули на рішення віддати іграшку, які почуття ви відчували. Ця вправа навчить спокійному спілкуванню з оточуючими.

4. Вчіть дитину (і себе) виражати гнів у прийнятній форми Поясніть, що обов’язково потрібно обговорювати всі негативні ситуації з батьками чи друзями.

Навчіть дитину словесних форм вираження гніву, роздратованості („Я засмучений, мене це образило”).

Запропонуйте скористатися „диво-речами” для „випліскування” негативних емоцій:

– чашка (в неї можна покричати);

– таз або ванна з водою (в них можна кидати гумові іграшки);

– аркуші паперу (їх можна м’яти, рвати, з силою кидати в мішень на стіні);

– олівці (ними можна намалювати неприємну ситуацію, а потім заштрихувати чи пом’яти малюнок);

– пластилін(з  нього   можна  зліпити   фігурку   кривдника,   а  потом  зім’яти  її  чи переробити);

– подушка (її можна кидати, бити, футболити). Виділіть для цього окрему подушку. Назвіть її, приміром, Бу-Бу. Пришийте їй очі, ротик.

Не варто використовувати м’які іграшки чи ляльки, а от боксерська груша підійде. Усіма цими „диво-речами” можуть користуватися і дорослі!!!

5. Засіб „швидкої розрядки”. Коли бачите, що дитина занадто збуджена, то попросіть її швидко побігати, пострибати чи заспівати пісеньку (дуже голосно).

6. Гра „Обзивалки”. Щоб виключити зі щоденного спілкування образливі слова, обзивайтесь! Кидаючи один одному м’яч чи клубок, обзивайтеся необразливими словами. Це можуть бути назви фруктів, квітів, овочів. Наприклад: „Ти кульбабка!”,„ А ти – кавун!”. І так доти, поки вистачить слів. Чим корисна така гра? Якщо ви розгніваєтесь на малюка, захочете його „провчити”, згадайте веселі „обзивалки”, можливо, навіть обізвіть його якоюсь. Він не образиться, а ви отримаєте емоційну розрядку.