Наш навчальний заклад
Новини
Формування самопізнання та самооцінки. Криза трьох років

   Формування самопізнання та     самооцінки.

Криза трьох років

Діти раннього віку завдяки успіхам попереднього розвитку в дитячому віці починають займати зовсім інше місце у світі людей і предметів. Вони не безпорадні, не безмовні істоти, вони самі пере­суваються в просторі, можуть самі діяти, задовольняти багато своїх потреб, здатні до первинних форм мовленнєвого спілкування, інак­ше кажучи, можуть здійснювати діяльність, не опосередковану до­рослими людьми.

Відбувається формування нового системного утворення, яке пов'язане з появою слова «Я». У цей період пізнавальна діяльність дитини спрямована вже не тільки на зовнішній світ, але й на саму себе. Процес самопізнання починається з пізнання себе як суб'єкта діяльності. Можна часто спостерігати, як дитина цього віку любить багаторазово повторювати один і той лес рух, увалено простежуючи і контролюючи ті зміни, які відбуваються (наприклад, відчиняє і за чинне двері; пересуває предмети; штовхає їх, щоб вони впали то що). Саме це допомагає дитині почуватися іншою, відділити себе під навколишніх предметів, і таким чином вважати себе особливим предметом (суб'єктом дії).

І. Гроте самопізнання на другому і навіть на третьому році життя продовжує залишатися для самої дитини (суб'єктивно) пізнанням нібито зовнішнього для неї самої «предмета».

Л. І. Болеовіч зазначала те, що систему «Я» дитини раннього ві ку складають раціональні та афективні компоненти, а також ставлення до самої себе. У психіці дитини виникають такі новоутворен­ня, як самооцінка і пов'язане з нею прагнення відповідати вимогам дорослих, бути «хорошою». У первинній самооцінці майже повністю відсутній раціональний компонент, він виникає згодом через ба­жання дитини дістати схвалення дорослого і таким чином зберегти своє емоційне благополуччя.

Наявність одночасно існуючих сильних, але протилежно спря­мованих афективних тенденцій (діяти відповідно до власного ба­жання і відповідати вимогам дорослих) створює у дитини немину­чий внутрішній конфлікт і тим самим ускладнює її внутрішнє пси­хічне життя. Власне на цьому етапі розвитку суперечність між «хочу» і «необхідно» змушує дитину робити вибір, викликає протилежні емоційні переживання, створює амбівалентне ставлення до дорос­лих і визначає суперечність дитячої поведінки. Проте в ранні періоди розвитку (до 6-7 років) діти не розуміють те, яке місце вони займають в житті, і у них відсутнє свідоме праг­нення його змінити. Якщо у них виникають нові можливості, що не знаходять реалізації в межах того способу життя, який вони ве­дуть, тоді вони переживають незадоволеність, що викликає у них несвідомий протест і опір. Це знаходить своє втілення в кризі три­річного віку.

У ситуації, коли відбувається руйнування ідеї старої системи со­ціальних стосунків, де дитина повністю залежна від дорослого, по­чинається криза виділення власного «Я» дитини, коли вона намага­ється встановити нові взаємини з дорослим.

обмежує її самостійність, то у дитини виникає власне кризове яви­ще, що виявляється у взаєминах із дорослими, а іноді й з одноліт­ками. Криза трьох років розпочинає психічне відокремлення ди­тини від батьків.

Л. С. Виготський виділив і описав сім ознак кризи трирічного віку.

1.Негативізм - дитина негативно реагує не на саму дію, яку во­на відмовляється виконувати, а на вимогу дорослого. Дитина не виконує цього лише тому, що це запропоновано дорослим. Основне досягнення цієї поведінки в тому, що у дитини впер­ше з'являється можливість діяти на основі складніших моти­вів. Основний мотив негативізму - зробити навпаки. Тобто дитина вперше спроможна діяти всупереч своєму власному ба­жанню, її поведінка визначається не цим бажанням, а її вза­єминами з дорослими.

2.Упертість - реакція дитина, яка наполягає на чомусь не тому, що їй цього дуже хочеться, а для того, щоб дорослі брали до ува­ги думку дитини. Уперта дитина наполягає на тому, чого не по­требує взагалі, або потребує частково, або вже зовсім зникло ба­жання мати це.

Непокірність - реакція, що спрямована не проти окремого дорос
 лого, а проти всієї системи взаємин і норм виховання, які скла-
лися у ранньому дитинстві. Дитина намагається наполягти на
своїх бажаннях і не сприймає того, що пропонують інші.

4.Свавілля - реакція, коли дитина хоче все робити і вирішува­ти сама, але гіпертрофоване прагнення до самостійності призво­дить до свавілля, яке часто не відповідає можливостям дитини, а це, в свою чергу, викликає додаткові конфлікти в спілкуван­ні з дорослим.

5.Протест-бунт - це ситуація постійних бурхливих суперечок ди­тини з батьками. Деспотизм часто виникає в сім'ях з однією дитийою, коли дити­на жорстко виявляє свою владу над окремими дорослими, дик­тує їм свою волю та бажання. Якщо в сім'ї більше ніж одна ди­тина, то виникає ситуація ревнощів. Тоді «маленький деспот» демонструє ревниве, нетерпляче ставлення до інших дітей, які в його розумінні не мають лшдних прав на маму і тата.

6.Знецінення - все те, що раніше були звичним, цікавим, дорогим для дитини знецінюється, і дитина починає зневажати це.

Таким чином, криза трьох років, як психологічне явище, що ви­значається початком відокремлення дитини від дорослого, мас до­сить умовні індивідуальні вікові межі. Одні діти починають відо­кремлювати і відстоювати своє «Я» ще за 2-3 місяці до того, як їм виповниться три роки, другі -в трирічному віці, а треті через -6 місяців після цього.

Важливе значення для ефективного виходу малюка з цієї віко­вої кризи та подальшого його позитивного розвитку набуває пове­дінка дорослого. Якщо дорослий не намагається повністю підкори­ти дитину собі, а навпаки намагається підтримувати її, давати мож­ливість діяти самостійно, тактовно і непомітно спрямовуючи її дії, то надалі це сприятиме розвитку самостійної, активної, ініціатив­ної, урівноваженої людини.


Дата: 2012-02-18 14:46:58